Про МРТ, КТ, «УЗІ», РЕГ та інші методи дослідження.

Частина перша.
Отже, обіцяний пост про методи дослідження в неврології та їх значення.
Часто пацієнти, які вперше збираються до мене на консультацію, питають, чи потрібно їм щось робити з досліджень. Так ось я даю одну пораду — нічого не робити, лише захопити ті з досліджень, що вже виконані. Чому, спитаєте ви, шановні читачі? Та тому, що переважно в більшості випадків бачення пацієнта своєї проблеми далеке від реальності. Відповідно й обстеження, які пацієнти виконують на свій розсуд, часто бувають непотрібними. І фінансова сторона (коли пацієнт робить певне непотрібне обстеження) є лише частиною проблеми. Наведу приклад — пацієнт приходить до мене з томографією (знімками) всіх відділів хребта. Чому він їх зробив? Бо у нього постійні болі в усьому хребті. Але вкрай рідко у таких пацієнтів томографія хоча б щось здатна виявити, адже навряд чи грижа чи метастаз може виникнути одночасно в усіх відділах хребта. Частіше в таких випадках мова йде або про запальні (ревматологічні) хвороби (для яких більш інформативними є певні аналізи) або ж про розлади депресивного спектра.
Часто іншою стороною є потенційна шкода від непотрібного дослідження (наприклад, комп'ютерна томографія пов'язана з досить істотним променевим навантаженням, що в рази більше за звичайний рентген). Або ж суто інформаційна шкода від результатів дослідження, коли пацієнт читає про якісь вогнища гліозу чи звивистість сонних артерій або звуження хребцевих артерій. Або ще гірше — томографія виявила в шийному відділі хребта остеохондроз та грижу, які, як йому казали раніше, є причиною його головних болів. Марно переконувати такого пацієнта, що його головні болі мають типово мігренозну природу, а грижа — випадкова та в його випадку безсимптомна знахідка. Пацієнт сам собі починає уявляти вигадану проблему, переважно перебільшуючи її значення. Формується ситуативний тривожний розлад, а якщо процес самолікування триває місяцями, то й депресивний розлад, який робить подальше лікування більш складним. У цивілізованому у світі не мислимо, щоб пацієнт самотужки записався на томографію , а потім ще й отримав на руки її висновок. Має існувати безперервний лікувально-діагностичний процес, у якому б пацієнт не був покинутий напризволяще й ходив по різних КТ, МРТ, аналізах, потім читав результати та тут же ще й біг в аптеку за певними ліками (наприклад, за судинорозширювальними засобами, коли прочитав про ознаки спазму в сонній артерії).
Підбиваючи підсумок, зауважу, що всі інструментальні методи належати до додаткових методів обстеження, відповідно, лише доповнюють огляд лікаря. Основним методом для діагностики, який допомагає встановити хворобу або визначитись з можливими дослідженнями для уточнення діагнозу, залишається класичне опитування пацієнта, з'ясування історії розвитку хвороби, нюансів його загального здоров'я (так званий анамнез) та його огляд (мабуть, знаєте, як стукають по коліну неврологічним молоточком, “слідкуйте за пальцем”, “доторкніться пальцем до носа” тощо).
У 2-й частині посту зупинюсь на оманливих знахідках, що згадуються в результатах досліджень та так лякають пацієнтів.
Отже, не ускладнюйте собі життя! Будьте здорові!