Розвінчування міфів. Чи часто необхідне стаціонарне лікування ?

Роздуми на цю тему виникають у мене досить регулярно. Адже побутує думка, що без стаціонарного лікування досягнути успіху неможливо, це, мовляв, дитячі забавки, лише в стаціонарі можна отримати високоефективну допомогу. А однією з її ознак є що, як гадаєте? Так, перш за все крапельниці. Відповідно мене все ще (раніше це траплялось набагато частіше) запитують пацієнти, чи зможу я призначити крапельниці. Адже, як я зможу допомогти, якщо не в змозі забезпечити умови стаціонарного лікування?
Давайте розбиратись.
Зауважу, що такі тенденції актуальні переважно на території пострадянських країн, де все ще за звичкою планові курси підтримуючого лікування, яке полягає перш за все в крапельницях. Такі пацієнти становлять більшість стаціонарів нашої країни. Часто-густо самі пацієнти визнають, що не зовсім розуміють мету отримання крапельниць двічі на рік, бо покращання здебільшого вони не відчувають.
На відміну від розвинутих країн, у нас кількість ліжок (принаймні неврологічних) в рази перевищує кількість аналогічних ліжок в західних країнах. При цьому кількість інсультів та смертність від них, наприклад, у Великобританії за останні 30 років постійно знижується, але одночасно скоротилась й кількість ліжок неврологічного профілю. Ця тенденція спостерігається не завдяки успіхам у стаціонарній допомозі, а успіхам у профілактиці інсультів завдяки активній пропаганді здорового способу життя та відданості доказовим методам. Що це за такі методи? Це методи, ефективність яких доведена у великих статистично достовірних дослідженнях. Відповідно відпала така потреба у курсах так званих ноотропів (ліків, що сприяють розумовій активності) та метаболічній терапії (покращує обмін речовин у мозку), адже їх дієвість так й не вдалось довести. А це означає, що більшість пацієнтів, як виявилось, на справді не потребує такого лікування. Проте призначення таких ліків в українських лікарнях все ще переважає. Чому так відбувається, питання окреме. А єдина причина покращення самопочуття пацієнтів від курсів планового лікування - ефект плацебо, своєрідна психотерапія. В стаціонарах же мають перебувати пацієнти з дійсно невідкладними станами, знаходячись в ситуації, коли часто-густо інші методи введення ліків неможливі (наприклад пацієнт без свідомості або котрі потребують рівномірного, дозованого введення ліків). Саме для цього й існують крапельниці. А всі інші пацієнти, що можуть ковтати пігулки, мають лікуватись вдома. Ба більше, багато сучасних медикаментів в неврології взагалі не випускаються в ампулах. До прикладу, більшість пацієнтів з перенесеним інсультом мають пити аспірин та таблетки від тиску та холестерину. Це вся профілактика, жодних крапельниць не потребують. Ці ліки теж не існують в розчинах, виключно в таблетках. Ну а щодо до методів обстеження, то всі вони абсолютно доступні поза стаціонарами, будь то аналізи (привіт якісні лабораторні мережі) чи знімки МРТ/КТ.
І на завершення теми стаціонарів наведу свою статистику — вистачить пальців однієї руки, щоб порахувати пацієнтів за рік, котрим я рекомендую стаціонарне лікування. Отже, для ефективного лікування абсолютно необхідним є компетенція лікаря, його озброєність сучасними знаннями та постійне вдосконалення, але аж ніяк не стаціонари з крапельницями.
_ _ _ _ _ _ _