Випадок з практики. «Дивний» пацієнт

Пацієнт Р. 30 років, іноземець (американець) [??] , чоловічої статі, звернувся до мене на початку літа через виражені болі в грудній клітці, особливо між лопатками, животі, які були з його слів нестерпними. Він перестав спати, просто не міг знайти собі місця. Йому було навіть боляче кашляти. Вночі від болю він не міг знайти зручну позу й через біль його сон геть зник.
Як він мені розповів, все розпочалось місяцем раніше. Спочатку виник біль в горлі, який згодом минув самостійно, проте через тиждень додались болі в грудному відділі хребта та , з його слів, запалення яєчок, яке минуло досить швидко на відміну від болів у хребті. На той момент він знаходився в Києві та там по черзі був пацієнтом декількох приватних клінік (з гарною репутацією, між іншим). Призначене лікування на нього не подіяло, він зробив силу силенну аналізів, які були в нормі. З його слів, в одній з клінік його взагалі запідозрили в тому, що він наркоман й просто симулює хворобу, щоб йому призначити наркотичні знеболювальні. Не отримавши бажаного результату, він повернувся до Чернігова, де мав свої бізнес-справи, йому порадили звернутись до мене.
Як я з'ясував у нього, пацієнт до цього був дуже здоровою людиною, окрім бронхіальної астми, яку він через її легкий перебіг ніяк не лікував. Можна лише згадати, що він переніс декілька операцій, оскільки вів дуже активний спосіб життя та був у гарній фізичній формі. Він пив досить велику кількість кави (інколи до 12 чашок на день). Зі спадкових хвороб варто зазначити цукровий діабет у батька та перенесені інфаркти міокарду дідусями в молодому віці. З ліків він приймав останнім часом щодня лірику та мідокалм (від болю та від м'язових спазмів), від яких йому легше майже не ставало.
Отже, що я побачив при огляді [❓]
Перше, що я побачив — дивну поведінку, пацієнт не може знайти собі місце, не сидить. Постійно ходить по кабінету, при тому часто посміхається, розповідаючи про свою хворобу, виглядає збудженим, мова прискорена. Проте розумові функції здавались абсолютно не порушеними.
Житттєвоважливі функції були в нормі. Температура нормальна. Втратив до 15 кг за час хвороби. Привертала увагу певна болючість при огляді верхньої ділянки живота (епігастрію), що могло свідчити про наявність виразки шлунку та вторинного болю в грудній клітці, особливо в нічний час. Проте болі не залежали від прийому їжі та йому навіть призначали в лікарнях ліки від виразки, які жодним чином не вплинули на біль. Неврологічний огляд провести було складно через болючість рухів у всіх кінцівках. Глибокі рефлекси не викликались (можливо норма через біль).
При огляді грудної клітки нічого незвичного. Болючість при доторканні до хребців помірна, нахили болі істотно не посилювали.
З досліджень, що він мені надав за час хвороби (а їх було дуже багато, оскільки пацієнт ще й сам собі призначив безліч аналізів) - нічого конкретного, що могло б наштовхнути мене хоч приблизно, в якому напрямку рухатись. МРТ (знімок томографія) спини теж окрім протрузії нічого не виявила (а це до відома читача не є явним відхиленням).
Який хід моїх думок [❓]
Все ж таки, враховуючи переважання нічного болю, я схилявся до думки, що у пацієнта так званий синдром запальної спини, тобто є характерним для якогось ревматологічного захворювання (хм, знати б якого? Запальні зміни в крові відсутні). Отже, я скерував його до ревматолога. І.. Нічого, здоровий...
Власне це був правду кажучи, діагностичний глухий кут. Звісно можна було зробити люмбальну пункцію, але вона виконується в умовах стаціонару, а на той момент вже був карантин через епідемію коронавірусу. Нічого іншого не вигадавши, як здати ревмотести через 2 тижні, я відправив пацієнта додому приймати ті ж ліки, що він приймав раніше.
Продовження.
Пацієнт зателефонував мені через 2 місяці з проханням записати його на прийом.
Отже, продовження історії його хвороби було ще більш непередбачуваним.
Пацієнт встиг навіть побувати у хірурга (мабуть, через підозру на виразку 12 палої кишки) й той йому порадив здати аналіз на бореліоз (хоча жодних вказівок на укус кліща чи дивних ранок чи плям пацієнт не знаходив). Врешті решт пацієнт здав й цей аналіз й розчарувавшись у лікарях, вирішив повернутись на батьківщину (до США). Стан його так погіршився, що він вже відчував нестачу повітря та з його слів не міг пересуватись самостійно через слабкість в ногах, через що вирушив у подорож в кріслі-каталці. По дорозі додому на електронну пошту надійшли результати аналізів на бореліоз. Позитивні! Якщо коротко, то прибувши до США та звернувшись до спеціалізованої неврологічної клініки, проте його завернули назад, відмовивши в госпіталізації через.... відсутність у нього, на думку американських колег, бореліозу (хвороби Лайма)! Будучи ж переконаним, що у нього саме хвороба Лайма, він не міг собі призначити лікування в США, адже без рецепту там нічого не продається. Тому повернувся до України!
На повторному огляді у мене пацієнт виглядав значно краще, болі його суттєво зменшились та сон почав відновлюватись. Не дочекавшись рятівного призначення антибіотиків, він сам призначив собі правильне лікування (привіт Гугл) необхідних антибіотиків. Власне навіщо він вирішив прийти до мене на повторний огляд? Його цікавило, чи є достатнім те лікування, що він приймав, оскільки збудники його хвороби можуть переходити в неактивні форми й начебто зберігатись в організмі протягом тривалого часу, викликаючи загострення хвороби у майбутньому. Пропри моє заперечення через сумнівну доцільність, він все ж вирішив додати ще один антибіотик на 2 тижні що й зробив під моїм спостереженням.
Замість епілогу.
Що було у пацієнта [❓] Хвороба Лайма з ускладненням у формі запалення множинних нервових корінців (полірадикулроневрит).
Чому її діагностували випадково? Через відсутність факту укусу кліща, як переносника бактерії, та нетипові прояви. Ну й так звані «складнощі перекладу», оскільки культуральні та звичаєві й поведінкові відмінності теж до певної міри вплинули на швидкість встановлення діагнозу.
Власне фінал цієї історії по-справжньому американський, тобто хеппі енд. Болі через певний час покинула пацієнта й він одужав.
Бережіть себе!